"Політ золотої мушки" як апофеоз галицької психоделії

Якщо вам колись траплялась "Конституція України по-галицьки", де до символів України, окрім Прапора, Тризуба (тризубець, а не виделець) та Гімна відносять ще й Франца-Йосифа, то це Богдан Волошин. Він написав і "Політ золотої мушки", який, на жаль, важко буде читати негаличанам. І не так смішно.

Відкрию вам страшну таємницю "Політ золотої мушки" я купила у подарунок. Прочитати встигла тільки вступ, але й цього було достатньо, щоб вирішити. Ця книга має бути у нашій домашній бібліотеці. Тому що мова, тому що смішно. І перекласти це без втрати колориту, думаю, геть неможливо.

Це сага про Бурачковичі. Село десь на Львівщині (хоча ніхто достеменно не знає, бо його нема на картах, там не проводять перепис населення і не платять податки), бо всі їздять до Львова у справа. Така собі вільна економічна офшорна зона, у якій може трапитись що завгодно. А мером є пан Задупський. З таким прізвищем тільки в політику.

Тільки в Бурачковичах дискутують над тим, який пам'ятник Шевченкові встановлювати - надувний чи дерев'яний. І, зрештою, їх там стає два, але не без пригод. Тільки там живуть справдешні самураї і з'являються персонажі схожі на Мерлюня. Так, і зрештою, тільки там могли розкопати цвинтар, щоб завести родичів в Аргентину. Ніякої некромантії, тільки психоделія.

Якщо ви не накачали собі прес до пляжного сезону, то обов'язково візьміться за цю сагу Бурачковичів і приправте її салатом з бурячка - теж класна штука для талії. І насолоджуйтесь легкістю і нестримним сміхом.

А для #YakabooBingoSummer - це коротка проза.