Шукати в цьому блозі

понеділок, 5 червня 2017 р.

Відкриваємо літо з Богумілом Грабалом

"Цю книжку неможливо читати", - повторювала я собі раз у раз, долаючи абзаци (а подекуди і речення) на кілька сторінок і відкладаючи це нелегке чтиво. Не уявляю, як Юрій Винничук її перекладав.  Але "Я обслуговував англійського короля" - не з тих книг, які можна залишити на півдорозі.






"Я обслуговував англійського короля" - книга, написана під палючим сонцем (і, вочевидь, злегка розплавленими мізками, бо тільки так можна пояснити фантасмагорію, у якій опиняється головний герой). Це книжка без редагування і нормального поділу на абзаци. Це сповідь (чи вихваляння) у неймовірних пригодах чоловіка, який пройшов шлях від піколика (ай, гарне слово), себто молодшого офіціанта, до власника готелю. Готелю, який можна назвати витвором мистецтва.





Він продає пиріжки на вокзалі, розкладає квіти на животиках куртизанок, спостерігає за фаршируванням індиків яйцями, антилоп фаршированими індиками і всім цим верблюда, обслуговує ефіопського імператора, закохується у німкеню, а ще ледь не божеволіє від стуку молоточка у голові. Це все дуже кумедно, але сміх Грабала сумний.


Це суцільний внутрішній монолог, який не хочеться переривати. Цього кельнера хочеться слухати, досвід цього метрдотеля захоплює, свіжі ідеї цього власника готелю вражають. І навіть наш герой на сторожі розбитих доріг дуже старанний і ґречний.  Тільки вівчура шкода, хороший був песик.



А щодо того, що мене найбільше вразило, то це історія із золотою ложечкою. Засмучений підозрою герой вирішив вкоротити собі віку, а таксист навіть запропонував йому мотузку і показав, як затягувати зашморг для успіху справи. Тут врятувати може тільки інший вішальник.


"Я обслуговував англійського короля" - історія довжиною з життя. Історія для палючого літнього сонця.

Немає коментарів:

Дописати коментар