Документальний скандинавський трилер "Брати" на реальних подіях

Книжка Андреса Рослунда та Стефана Тунберга не з тих, які легко і швидко читаються, радше - повільна агонія і крах ідеального злочинного бізнес-плану, бо як же важливо вчасно зупинитись.

Ніл Штраус "Гірка правда про стосунки" - найулюбленіший нон-фікшн 2018 року

Книжка про внутрішніх демонів з перчинкою у неймовірному оформленні, які подобається розгортати знову і знову. Вона показує насамперед, як у стосунках робити не треба, і все ж має добрий фінал.

Улюбленний Ганнібал Лектер. Перше знайомство "Червоний дракон" Томаса Гарріса

Ганнібал Лектер вже тривалий час - мій улюблений літературний психопат. А чому б і ні? У нього є стиль, інтелект та специфічний гумор - все, що потрібне для успіху героя. Але в цій книжці його справді мало.

І "Німий бог" заговорить - за що я люблю Юркі Вайнонена

Юркі Вайнонен - один з моїх улюблених авторів. І навіть те, що я читала тільки дві його книжки (більше просто українською немає), на це не впливає. Він крутий, що не візьми: чи новелу, чи роман.

Андрій Степура "Wow-виступ по-українськи" про риторику без води

Не раз чула, що красномовним треба народитись, що не кожному дано стати добрим мовцем. Але, знаєте, політтехнологи з таких мавп ліплять харизматичних лідерів (хай не ідеально в них виходить, але результат норм загалом), що переконуюсь, що цього можливо навчитись. І книжка Андрія Степури - один з таких посібників.

Балла "Іменем батька": коли зовсім незрозуміло, але круто

Не так часто звертаюсь до слов'янських літератур, особливо таких екзотичних, як словацька. Балла - блогер і дещо міфічна постать, який розбиває текст абсурдністю, але при цьому все якось так струнко і добре структуровано, що читається на одному подиху.

Сет Годін "Пурпурова корова": як виростити унікальний продукт

Почала читати більше нон-фікшну і вважаю, що це - прекрасно. Головне, вибирати його ретельно, за інтересами і читати саме тоді, коли актуально. Маркетингові книжки мені зараз якраз те, що треба. Тож і поговоримо про них.

Ніл Гейман "Скандинавська міфологія": ще раз про міфи, тільки веселіше

Нахвалювати Ніла Геймана невтомно - такий мій читацький девіз. Чомусь все, що мені траплялось його авторства подобається автоматично. Щось, звісно, більше, як от "Скандинавська міфологія".

Юлія Ілюха "Як Грицик Муху-Нехочуху переміг" - сучасне тлумачення "Петрика П'яточкіна"

Муха-Нехочуха тепер для мене новий архетипний персонаж, який уособлюватиме усі  ірраціональні "нехочу" і допомагатиме їх позбуватись. Якщо Грицик зміг, то така солідна тьотя точно зможе. Але перейдемо до книжки.

Прочитане серпня: 14 книжок, з якими закінчилось літо

Як кажуть, ніколи не пізно робити підсумки серпня у жовтні. Тим паче, що перші враження же забулися і можна поглянути на книжки більш тверезим поглядом здаля.

Джессіка Том "Смакова повія": не для тих, хто на дієті

Чи траплялись вам книжки, від яких одночасно нестерпно хочеться і їсти, і щось смачненьке приготувати? "Смакова повія" ледь не ввела мене в гріх нічних походів до холодильника і таки змусила зажувати яблуко після 9 вечора... Бо, якою б не була ваша сила волі, перед світом високої кухні ми всього лиш слабкі істоти.

Солодка книжка: "Гессі" Наталії Матолінець

Хоч з усіх страв на світі я найбільше люблю шинку, але перед книжками-десертами з доброю кавою встояти не можу. "Гессі" - повітряна зефірка, якої завжди замало. А ще в неї дуже гарна обкладинка. Така, що аж ох-ох. 

На один вечір: роман Блейка Крауча "Темна матерія"

Пропустила я той момент торік, коли цю книжку найбільше читали і обговорювали (хоча купила ще тоді, ага) і ось нарешті в кінці серпня за неї взялась. Спочатку була у дикому захваті. А потім...

Ювал Ной Харарі "21 урок для 21 століття" що потрібно взяти з цієї книжки

Книжку видатного ізраїльського історика та мислителя українською я читала однією з перших. От мушу похвалитись, що до мене втрапила книжечка з обмеженого прес-тиражу. І вона зробила певний переворот у моїй свідомості. Тепер я не боюсь змін, бо навіщо боятись неминучого.

Абрахам Грейс Мерріт "Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!"

Дві моторошні повісті від майстра готичної прози, поєднані кількома персонажами та згадкою про минуле. Перша книжка від "Видавництва Жупанського", за яку я взялась, хоч накупляла вже немаленьку купку.

Некоротка "Коротка історія семи вбивств" Марлона Джеймса

Люблю епічні полотна з безліччю деталей, саги з купою персонажів, кожен з яких має що сказати. Люблю книжки, які відкривають для мене нові світи. Тож "Коротку історію семи вбивств" я безумовно люблю.

Жан-Крістоф Ґранже "Пасажир": Подорож без багажу спогадів

Ґранже пише величезні епічні трилерові полотна, які так затягують, що й 600-700 сторінок пролітають непомітно. "Пасажир" за масштабністю не дотягує до мого улюбленого "Лонтано", та все ж це - розкішний зразок трилера з великою географією та протяжністю в часі.

Макс Фрай "Волонтери вічності": як це читати серію не по порядку

Після "Чужака" (першої частини) я взялась за "Скриню мерця" (а це якась з останніх частин), тому тепер повернулась до другої - "Волонтерів вічності", щоб повернути хоч якусь логіку до свого читання Макс Фрай. Повернула. Поговоримо?

Юджин Коровіц "Книга дзеркал": чи забагато відображень

Коли книжка добряче влежується на полиці, починаєш чекати від неї якоїсь феєрії - таке настояне вино має бути класним. Ні, я не підводжу вас до того, що "Книга дзеркал" не варта прочитання - тільки кажу, що могло б бути краще. Або мені треба було очікувати меншого.

Патрік Модіано "Цирк іде": історія на півжиття, яка читається годину

Флер весняного Парижа та кохання у повітрі - ось що таке "Цирк іде". Насичена історія, яка закінчується трьома крапками і розбитим серцем, але не знищує персонажів, а залишає простір для маневру.

Спекотне фентезі літнього Львова: "Варта у Грі" Наталії Матолінець

Люблю фентезі, тому що воно не має звички навантажувати і так розслабляє, що потім вкрай важко повертатись до реальності. "Варта" не дуже відірвана від звичного світу, то післякнижкова адаптація проходить легко.

"Сірі бджоли" Андрія Куркова: про те, наскільки сильно б'є війна

Про війну у літературі розповідають або воїни-звитяжці, або завойовники, або ж поневолені. Ми звикли до героїчних саг про переможців або ж плачів за втраченою волею, але аж ніяк не до сірих буднів сірої зони, яку змалював Андрій Курков. Перше моє знайомство з автором залишило мене з запитанням: чому читаю його тільки зараз...