Чим особливий роман "Дівчина мого сина": у ньому четверо головних героїв - по два жіночих та по два чоловічих. Чоловіки - розсудливі і цілком позитивні персонажі. Ну, майже... Жінки - дві вперті неадекватки, які дико біситимуть упродовж усієї розповіді, але потім одна з них вирве гран-прі у змаганні з одержимості.
А все тому, що вони люблять одного молодого чоловіка. Материнська любов проти дівочої закоханості. Мати відчуває хижачку, мисливицю за скарбами, дівчина відчуває загрозу. Починається війна. Спочатку поодинокі постріли з обох сторін, які деякий час навіть видаються випадковостями, а потім позиційна сутичка з засідками і забороненими маневрами.
Мені дуже шкода того хлопця, Данієля. Йому не пощастило бути єдиною дитиною.
А ще шкода Венді, матері, якої соромляться. Вона - справжня і не намагається бути тим, ким не є. От не дай боже з Івана пана, а з кухарки - господині.
І батька сімейства, який дуже давно втратив любов дружини. Ще зі смертю першої дитини.
Шкода і Лаури, яка потроху втрачає все. Навіть самоповагу.
Не шкода тільки Черрі. Вона отримала те, до чого йшла.
Немає коментарів:
Дописати коментар