Добре мати подругу-кінгоманку: по-перше, знаєш, що їй дарувати на день народження, по-друге, завжди можеш стрельнути Кінга. От мене мало б насторожити, що цю книгу вона читала аж дуже довго, бо не йшла.
Не скажу, що ми з "Мізері" провели аж надто багато часу разом, але це був дуже стрьомний досвід, бо цього разу Король написав щось таке реалістичне, що може трапитись з кожним більш-менш пристойним письменником. Хоч бери блог закривай, раптом ж тут зачаївся якийсь "найпалкіший шанувальник", який тільки й чекає, щоб затягти в якусь комору і змусити писати і писати. Брррр...
А ще я недавно бачила, що в кожного третього українця - психічні проблеми, то тепер взагалі боюсь на вулицю виходити, там ж кожен третій - тойвово, потенційний псих(опат). Але написано дуже майстерно - якщо у вас міцні (і здорові!) нерви, то читайте - сюжет класний (місцями гидотно-садистський) і дуже цікавий.
Тому тут швидше сподобалось, ніж ні. Хоч в нас з Кінгом дуже по-різному буває.
Немає коментарів:
Дописати коментар