Найочікуваніша для мене новинка Форуму видавців виявилась постмодерною від першого абзацу і до останньої крапки. А ще дуже львівською, таємничою і трохи меланхолійною, тому що у ній багато снів. І цих снах хочеться заснути. У мене далі #YakabooBingoAutumn - і на цей раз меланхолія проти позитиву.
Я в захваті від палітурки - ця картина ідеально підходить до цієї історії (і до моєї книжкової полиці). Тож тримаю у руці немовби біографічний роман (оскільки Винничук ще той містифікатор, то розумію, що цілком вірити йому просто не можна), а ще немовби щоденникові записи і листи Івана Вагилевича - один з отців Руської трійці у "Лютеції" франт і ловелас. Це для мене нова інформація, але в її правдивість легко повірити (є в мене знайомі святі отці, які дуже навіть грішні).
Дуже люблю мову Винничука, вона не те, щоб вишукана, але дуже природна для жанрів, у яких він творить - чи то сатира, чи то пригодницький роман. Розповідь йде плавно, за слова не перечіпаєшся. І взагалі нема до чого причепитись. Десь на одній сторінці я була з чимось незгодна, але це така дрібниця, якщо порівнювати з "блохами", які відловлюю у перекладних творах.
Сюжет. Не приховуватиму, час від часу я у ньому плуталась і втрачала. Та, припускаю, це свідомий крок, щоб тісніше переплести сон і яв і звести літературний лабіринт, у якому читач зможе відшукати власну "Лютецію" і дізнатись щось потаємне та хвилююче. І порине в сон, який почне здійснюватись.
Тож резюмую: "Лютеція" варта вашої уваги, а ще вона дуже красива.
Немає коментарів:
Дописати коментар