Шукати в цьому блозі

понеділок, 19 лютого 2018 р.

"Напівдикий" Саллі Грін - друга частина трилогії, до якої я не планувала повертатись

Інколи треба дати авторові другий шанс. Принаймні, багато хто так каже. Я сама навіть часом таке кажу, але проводжувати читати те, що відбувалось у "Напівлихому" не планувала за жодних умов. Але завжди влізу в якийсь челендж, а потім... потім читаю те, на що звичайно і не глянула б.


Але, знаєте, якщо приймати "Напівлихого" за точку відліку, то у "Напівдикому" прогрес дуже помітний. Це - вже не дебют, а впевнена друга книга. Але якщо розглядати цю книгу як самостійний твір, то все ще слабенько. Чи я геть застара для такого? Повністю можливо, мої 15 були вже давненько.

Знову ж таки, якщо порівнювати з "Напілихим", то "Напівдикий" динамічніший і цікавіший. У ньому більше подій, більше цікавих персонажів, і ще більше тих, кому хочеться врізати або хоча б пройтись по хребті ломакою. Так, інколи книжки викликають у мене невмотивовану агресію. Переважно це книжки погано написані.

Хоча тут ніби не все так погано: різні локації, добре прописані характери, сам Натан вже не такий малий і дурний, а ще з'являється харизматичний Маркус (який зміг стати моїм улюбленим персонажем дуже ненадовго, на жаль), але чогось не вистачає, і цього чогось багато.

Думаю, я все ж візьмусь за третю книгу, бо кінцівка другої дуже спонукає. Але мені шкода часу, витраченого на цю серію. Її треба було читати у школі, а не зараз.

Немає коментарів:

Дописати коментар