Перше знайомство з Люко Дашвар - "На запах м'яса"

Впевнена, у кожного з нас є список авторів, яких ми з тих чи інших причин оминаємо. Такою донедавна для мене була Люко Дашвар. І хоч "На запах м'яса" виявилась дуже крутою книженцією, я не впевнена, що продовжуватиму знайомство з творчістю авторки. Тому що це важко і боляче.

Досвідчені читачі Люко Дашвар кажуть, що різати без ножа - це її авторська фішка. Тому будьте готові, що постійно думатимете: чому ж так? невже не можна по-людськи? А скільки разів у вашому житті було так 100% по-людськи, а не так підло і ницо, як у цьому творі.

Майка - налякана і хвора. Зі своїми болячками вона тікає від усіх, хто її зрадив. Думає, що там, де нема людей, немає ні підступів, ні тупого болю розчарування. Еге ж. Здається, що авторка вирішила обдарувати головну героїню усіма можливими випробуванням, щоб перевірити чи витримає.

Так не має бути - десь таку реакцію в мене викликав чи не кожен поворот сюжету, тому що так не має бути. Але воно так є. Не раз бачила, але все одно ідеалістові таке читати важко. Я хоч і песиміст за покликанням, але у книжках хочу бачити гарний фінал, що у хороших потім все добре. А тут... Тут залишається дуже багато запитань. Тому що так не має бути.

А ви знайомі з творчістю Люко Дашвар? Як вам?