Хоча задумка "До біса почуття" дуже прикольна. Вона закликає не паритись тим, що ми і так не можемо змінити. Мовляв, воно все одно так буде, що б ми не робили, тому навіщо тратити енергію, якщо можна поспати. Але з таким підходом не напишеш грубу книжку.
Що мені сподобалось: психологічний прийом листа (собі або якомусь придурку, який не дає нам жити) - там чоткі такі тексти, а ще хочу відзначити приклади пацієнтів - такий трешак, що я не уявляю, як люди з тим живуть. А вони не просто живуть, вони ще й до психолога приходять похвалитись всім цим.
Звісно, у нас просто немає культури і звички приносити свої проблеми до психолога, ми вивалюємо це друзям або навіть йдемо до сповіді (принаймні, в Західній Україні таке часто). І це все не найкращі варіанти. Хоча... знайти хорошого психолога теж буває нелегко.
Що мені не сподобалось: тонни зайвого тексту, через які я дуже довго пробиралась, бо почала читати книжку ще в березні. Так само вибісили деякі тези з того, що ми хочемо мати, але не можемо. Там часто цілком реальні речі виставляють як щось фантастичне, чого в жодному разі не досягти. Справді? Для кого ця книга? Для тих, хто не годен дупу підняти з дивана... Ні, все-таки книги переважно читають більш-менш активні люди, бо там зусилля потрібні.
Тому до біса такі книжки. Розчарована.
Немає коментарів:
Дописати коментар