Зелень, яка вбиває: Джон Віндем "День триффідів"

Весна у нас цього року якась крейзанута, що майже літо. Насолоджуємо зеленою цибулькою, кропом, петрушкою, шпинатом, базиліком... А десь, можливо, вже тривають розробки для вирощення триффідів - смертоносних рослин, які цінуються завдяки олії, що перевершує риб'ячий жир за вмістом корисних мікроелементів. Але, може, Віндем все вигадав.

Зараза прийшла з СРСР. Саме там вивели зелене ГМО, яке не тільки може ходити, жалити (і вбивати), а й химерно спілкуватись. Але триффіди на триффідних фермах безпечні - вони за міцними парканами. Але одного вечора спалахує комета (чи не комета, хто ж його тепер знає), і ті, хто став свідком неймовірного видовища, осліпли. Земля поглинута темрявою для половини населення. А решта - решта вчиться виживати без благ цивілізації. Триффіди тим часом вибираються на волю.

У моєму читацькому доробку "День триффідів" - не перша книга Джона Віндема. Орієнтовно рік тому (чи два) я читала антиутопію "Хризаліди" (відхилення від норми), яка залишили по собі неприємне відчуття, що таке може статись. І навіть з великою ймовірністю станеться. "День триффідів" - роман, який здається зазирає у майбутнє, хоч і написаний у другій половині ХХ століття.

Віндем змальовує орбіту, загиджену зброєю, суспільство у передчутті війни. Він сумнівається, що то була комета. І аж ніяк не вважає чуму, яка косить тих, хто вижив, якоюсь природною. Письменник впевнений, що в якийсь момент населення Землі зменшать. Не очевидною війною, а серією катаклізмів, у якій вціліють тільки ті, хто добре сховався, і випадкові щасливчики.

У мене від неї мурашки, а вам дуже раджу - розкішна антиутопія.