Нарешті знайомлюсь з Макс Фрай. Перший з "Лабіринтів Єхо" - "Чужак"

До творчості Макс Фрай я приглядалась вже довгенько. Їх стільки цитують, що аж непристойно казати, що не читала. То я нарешті з допомогою "Букшефа" почала знайомитись з сагою про сера Макса і, мабуть, запала на магічні пригоди під керівництвом Джуфіна Халлі.

Зараз фрагментами почитую продовження цієї історії в оригіналі, бо "Скриня мерця", яка вийшла українською - то якась з останніх книг, а не друга частина, як я собі думала.

"Лабіринти Єхо" затягують, це - новий прикольний чарівний світ, де багато магії - чорної і білої (але поділ зовсім не той, до якого ми звикли), химерних тварюк і привидів, а ще дуже люблять поїсти. Останній пункт подобається мені найбільше, але важко читати таке ввечері, коли сер Макс з компанією тільки збирається до "Ненажери Бунби" насолоджуватись камрою (якийсь гібридний напій - чай-кава і трохи магії) і всілякими наїдками, які неможливо уявити.

Хоч сер Макс і чужинець у Єхо, там він знаходить себе, бо у світі, з якого прийшов (у якому ми залишаємось) залишив тільки біль і розчарування). Єхо для нього - новий старт і захопливий, що ух!

Читати Макс Фрай дуже легко, сюжет розкручується сам по собі і захоплює з перших сторінок. На жаль, переклад українською конкретно цієї частини дуже недосконалий - маю надію, що його таки допрацюють. Тепер можу порівняти з оригіналом - два різні тексти: плавний оригінал і сучкуватий переклад.

А хто ще не знайомий з творчістю Макс Фрай - то візьміться. Це - класно!