Шукати в цьому блозі

середу, 15 листопада 2017 р.

"Дім, в котрому заблукав час" - книга, яка мене заплутала, розплутала і знову заплутала

Перша на моїй пам'яті книга, написана трьома жінками. "Дім, у котрому заблукав час" Вікторії Гранецької, Анастасії Нікуліної та Марини Однорог виявилась приємним знайомством одразу з трьома письменницями. Хоча упродовж читання роману я кілька разів підносила очі до неба і бурмотіла: "Що ж це вбіса таке?"


Почнемо з того, що це антиутопія. Антиутопії я люблю, навіть правильніше сказати: капець, як люблю. Найулюбленіший мій жанр, мабуть. А тут зник час, жоден годинник не йде, окрім клепсидр та водяних - тобто тих, що переливають-пересиплюють з пустого в порожнє, та ще сонячні у гарну погоду можуть порятувати.

І, певна річ, багато техніки виходить з ладу. У вас от, наприклад, не глючив фотик, тому що час не заданий? У мене таке було. А тут уявіть - відліку часу просто нема. Прощавай, цифра.

Тому, якщо чесно, я думала, що вся книга буде присвячена саме цій проблематиці і не збочуватиме, але потім з'явилась любовна лінія, революційна лінія... і ще щось схоже на трагедію у Врадіївці. Та в мене мало голова не вибухнула! Від думок: "Що ж ви дівчата з усіма цими нитками робити будете?" Але якось тишком-нишком дійшло до спільного знаменника. Хух!

І хоч пройшов вже майже тиждень, я досі не визначилась, що ж писатиму у своєму глобальному якабічному відгуку, - але час до вихідних ще є, тому думаю, що все ж зберусь з думками і порадую вас більшим текстом.

Всім добра! 

2 коментарі: