Нормальні букблогери вже підсумки жовтня підвели, а я ще навіть не понаписувала відгуків на все прочитане, хоча вийшло не так вже й багато - 11 книг. Зараз швиденько розповім вам про книгу, якій я дала другий шанс.
Мабуть, не варто починати читати серію з 12 роману, але так вийшло, що про Алекса Кросса у мене є тільки "Кросс". Тоді й не дивно, що книга мені геть не йшла, постійно відкладалась, хоча сама дуже невелика, ще й класно структурована - розділи максимум по 4-5 сторінок.
Трохи вбиває динаміку те, що ми знаємо, хто маніяк, та й поліція знає, і ФБР навіть... але цей чувак вже так давно не потрапляв на радар, що ніхто й гадки не має, де його шукати. Все, що вони мають - старезне фото, коли той ще був семирічним хлопчиком.
Паттерсон навіть присвятив кілька сторінок тому, щоб пояснити, як же сформувався такий психопат. З таким дитинством і татком-розбещувачем... але чому зриватись на жінках і ставати серійним гвалтівником. Бо амплуа найманого вбивці якось менше дивує.
Тож маємо протистояння Салівана і Кросса, який вже відійшов від справ і повернувся до психологічної терапії. Хто кого?
Але нащо було лишати відкритий фінал...
Немає коментарів:
Дописати коментар