Ох, ця весна! "Весняні ігри в осінніх садах" Юрія Винничука

Березень Винничука триває (не встигаю про все писати, але читаю, повірте) і на черзі його найскандальніший роман, який мені не дуже зайшов, і зараз поясню чому. Але, якщо ви шукаєте дерево для весняного бінґо, то це цілком може бути воно.

"Весняні ігри..." перегукуються з "Дівами ночі", але за подачею вони навіть і близько не такі інтелігентні та наївні. Тут ліричний герой - бравий ловелас, якому головне не загубитись серед списку зваблених жінок, з якими він має справи конкретно у цей проміжок часу. Мене це дратує, не люблю брехунів, яким би солодкоголосими вони не були.

І, якщо чесно, "ігри" мені все ж не сподобались, тому що не йму їм віри. У всьому цьому творі занадто багато: вихваляння, любощів, сідничок і прутнів. І за ними сюжет розмивається. Хоча мушу визнати, еротика у Винничука - мабуть, найкраща в українській літературі. Чому мабуть? Та тому що ґрунтовного дослідження я не проводила.

Роман я сприймаю як ще один штрих до картини сучасної української літератури, але аж ніяк не ту книгу, яку б я взялась рекомендувати знайомим та незнайомим. Суб'єктивно, у Винничука багато вартісніших творів, про один з яких ще збираюсь розповісти у березні.

Приємного читання!