Солодкий сніданок для панни - "Груші в тісті" Юрія Винничука

Нагадую, що березень у моєму блозі офіційно проголошений місяцем Винничука (я не спеціально, навіть не звернула уваги, що в нього теперички день народження), і ось вже четверта книга на підході. Я планувала прочитати п'ять, але не впевнена, чи вкладусь в терміни (але відгук на "Танго смерті" обов'язково буде, чекайте). А зараз говоримо про збірку автобіографічних оповідань "Груші в тісті".

"Груші в тісті" - збірка не просто легка і смачна, а й дуже добре засвоюється, не залишаючи по собі жодної важкості, як то часом буває після творів, які зачіпають багато проблем. Ні, не думайте, що Винничук зображає свої спогади ріками шампану межи берегами марципанів. У нього бувало всяке, але ця книга дихає позитивом. Він не тужить за минулим і це відчувається. Він радіє, що має, що розповісти, і впевнений, що матиме що розповісти ще.

До речі, оповідання, яке дало назву збірці, мабуть, у всій цій компанії найсмішніше. Я дочитала книжку тиждень тому (так, це так намагаюсь наздогнати свій темп читання запізнілими текстами), але його пам'ятаю, ніби відклала книжку годинку тому. Дуже хочу випробувати ті груші в тісті, але доведеться літа чекати, бо які ж зараз груші... а з яблуками буде вже не канонічно.

На "Груші в тісті" можна сміливо наклеїти стікер з гаслом: "читати, коли сумно", "читати, коли весна" все ніяк не прийде, або обмежить просто словом "читати", бо це класна книжка і для тих, хто любить українську літературу, і для тих, хто віддає перевагу перекладній (справді, перекладів зараз стільки неякісних, беріть Винничука, хоч нормальну мову почитаєте).

Мені сподобалось. Круто!