Те, що у війни - не жіноче обличчя, ми чули не раз, але Крістін Генна показує Другу світову саме з погляду двох жінок, двох француженок, яким заради порятунку інших доводиться втрачати аж надто багато. Одна втратить здоров'я, інша - ненавидітиме себе все життя за те, що нацист зробив з нею. Геройство однієї нагадуватиме палаючий смолоскип, іншої - швидше свічку, але те, що вони робитимуть, буде надзвичайно важливим для того, щоб Європа повернула собі людське обличчя.
"Соловей" - історія сумна і тужлива, бо ж важко й птахам у часи війни. А ще дуже холодно взимку, коли люди навіть не можуть заготовити достатньо дров, щоб не згинути від переохолодження. Мені ті сторінки, де В'янн горнеться до доньки, а Ізабель морозить ноги, видались найбільш холодними і страшним. Бо і від ворога простіше втекти, ніж від того всеохопного холоду.
Вже після прочитання книги я знайшла перелік ляпів, які дозволила собі авторка, зокрема, про антибіотики. Я не орієнтуюсь у таких історичних дрібницях, тому текст мені видався цілком нормальним. Можливо, місцями занадто романтичним. Можливо, дещо наївним, але цілком читабельним. Навіть пробило на сльозу.
Якщо у житті бракує позитиву, беріть "Солов'я" і відчуйте, як вам класно живеться.
Немає коментарів:
Дописати коментар