"Цензор снів" - майже історична проза від Юрія Винничука

Триває березень, а це означає, що я читаю дуже багато Винничука. Наздоганяю пропущене, бо рідко чомусь звертаю увагу саме на українську літературу. "Цензор снів" - соковитий роман, занурений в епоху, він не претендує на історичність, але цілком передає дух доби.

Ось такий Винничук мені подобається найбільше: історична вигадка, старий Львів і швидка зміна декорацій, як в "Аптекареві". Звісно, і його шматки біографії автора мають певний шарм, але найбільше я люблю саме таке.

"Цензор снів" має цікаву будову, адже в центрі його сюжету одразу дві постаті і до певного моменту вони геть не перетинаються, хіба що живуть в один час, але до кінця стає зрозуміло, чому ці двоє чоловіків зустрілись на сторінках однієї книги. Військовий летун та дрібний аферист - у них ніби небагато спільного. А якщо додати специфічні злочини, великі гроші, втечі і Другу світову? З'являються точки дотику, але спочатку ледь помітні, а потім починають вигравати яскравими барвами.

Фінал цієї книжки передбачити неможливо, а це завжди було для мене одним із найвагоміших плюсів. Але, думаю, спойлером не буде згадка про те, що тут все-таки геппі-енд. 

"Цензор снів" мені дуже сподобався і прочитався якось непомітно за два вечори. Так, а ще він гарний. Тому сміливо раджу.

Приємного читання!