"Ганнібал" Томаса Гарріса - краща книжка березня. А хтось сумнівався?

"Ганнібала" я почала виглядати одразу після прочитання "Мовчання ягнят" (а це було ще торік влітку), аж тут він вийшов, а потім навіть приїхав мені як приз у книжковому сюрпризі. Тож глянемо детальніше на цього синього драконокрасеня.

У "Мовчанні ягнят" КСД використало вбивчо нечитабельний шрифт, конкуренцію якому міг скласти тільки той, який обрали для "Мага". У "Ганнібала" ж з цим все добре, та й переклад загалом на кращому рівні.

У цьому творі більше Ганнібала і більше Старлінг. Тут немає якихось відволікаючих маневрів типу кровожерного маніяка, тут все крутиться навколо цих двох. І ще одно дядька, одержимого помстою. Йому є за що ненавидіти пана Лектера, а ще все інше на світі. Хоча, зважаючи на те, який в цього дядечка противний норов і чорна душенька, то Ганнібал все зробив правильно.

Бо це ж подумати... Вбити Ганнібала Лектера? Та це треба бути добрячим супергероєм, щоб таке провернути. Полювати на мисливця щонайменше нерозумно і дуже небезпечно.

"Ганнібал" мені дуже сподобався і став воістину тим мастрідом, який радитиму всім шанувальникам трилерів і біфштексів з кров'ю. Текст дуже смачний, а місцями навіть романтичний. Це - прекрасно.