Балла "Іменем батька": коли зовсім незрозуміло, але круто

Не так часто звертаюсь до слов'янських літератур, особливо таких екзотичних, як словацька. Балла - блогер і дещо міфічна постать, який розбиває текст абсурдністю, але при цьому все якось так струнко і добре структуровано, що читається на одному подиху.

Ця книжка - про будинок і антибудинок, про дерево життя в підвалі і про дивну сім'ю, сюжет якого неможливо переказати. Його, якщо чесно, після прочитання й згадати неможливо, але чомусь затягує і не відпускає від початку до кінця (благо, тексту небагато).

Що я відчувала, коли читала "Іменем батька"? Мені нічого не було зрозуміло (в певний момент подумала, що не варто взагалі шукати там раціональне зерно і бодай щось серйозне), але думка "ох, а класно ж написано" не покидала. Як йому це вдалось, я ж не терплю текстів без сюжету, у яких неможливо зайти початок-кінець. Тож, Балла мені зайшов навіть дуже. І, оскільки у цієї книжечки є продовження - первісно був роман з двох частин, який вже поділили у видавництві, то чекаю, коли буде решта. Воно мені дуже треба.

Розкажіть, як у вас складається з такою авангардною прозою? Легко? Чи стосунки на рівні: я її не зачіпаю, а вона мене?