Скандинавська міфологія - мій улюблений міфологічний пласт. Вона не така попсова, як давньогрецька, яку знають усі, і не така заплутана, як індійська, але має свій шарм. І цей шарм називається Локі. Локі можна любити і за Гідлстона, який його грає у марвелівських фільмах, але цей персонаж з давніх часів тішить своєю хіпстерською безпосередністю і прикольними викрутасами.
Знаєте, наприклад, звідки взявся улюблений кінь Одіна Слейпнір? Локі - його мама. Так, в нього були якісь пригоди з конем велета, поки він був кобилою.
Дивні ці скандинави. Я от до такого ніколи б не додумалась, навіть якби дуже хотіла. Дуже-дуже.
Тор у Геймана виправдовує своє звання героя з потужними м'язами і мінімальним інтелектом, але він все одно залишається моїм улюбленцем. І не тільки тому, що уявляю його Крісом Гемсвортом.
"Скандинавська міфологія" - динамічна збірка оповідань, якої мені, якщо чесно, мало і хотілось би ще і ще, але скільки вже є.
Читали? Як воно вам?
Немає коментарів:
Дописати коментар