"Інші голоси, інші кімнати" Трумена Капоте - історія без кінця

Думаю, у читацькому досвіді кожного з нас знайдеться книга, яка почалась з якогось вагомого акорду і закінчилась геть нічим, без жодного висновку. Коли дочитала "Інші голоси, інші кімнати" і відклала книжку вбік, то вже за хвилину забула фінал. Так, потім глянула знову, та все одно не пам'ятаю. Але задоволення від читання я отримала немале.

"Інші голоси, інші кімнати" - напівавтобіографічний твір. У центрі - підліток Джоел, якого після смерті матері тітка відправляє до батька. Хлопця чекає довга мандрівка до химерного будинку, де він зустрічає дивну пані в рукавичці, ще дивнішого гладкого молодика, який страждає від нудьги, але батька йому не показують кілька днів, тому що той дуже хворий і майже повністю паралізований.

Хлопцеві більше подобається проводити час зі служницею Міссурі (Зу), бо в тій таки вирує життя, а ще він приятелює з місцевою дівчиною-шибайголовою та волоцюгою-чарівником. Бере від життя усе, от тільки він все ж дуже нещасливий у забутій Богом місцині, де ніколи не буває снігу, а тільки вічна спека (я особисто в цьому нічого поганого не бачу. А ви?).

І перша частина цього твору - цілком традиційний цікавий пригодницький роман. А в другій починається химера на химері (яка миттю вимивається з пам'яті) і триматись за нитку сюжету стає все важче і важче. Тож книга сподобалась мені 50 на 50 - поки була зрозуміла, читалась із задоволенням, а потім просто хотілось добити і залишити.

А ви читали "Інші голоси, інші кімнати"? Може, нагадаєте мені кінцівку?