Мабуть, "Містер Сплітфут" - це найхимерніше, що я коли-небудь читала досі (звісно, це досягнення може побити якась інша книжка, але їй буде нелегко). І навіть зараз, коли пройшло вже два тижні після читання, не можу вирішити для себе, що ж це було, але слід, безумовно залишило.
Саманта Гант створила історію з двома сюжетними лініями, розведеними в часі і просторі. Є у них тільки один спільний персонаж: тітка Рут, яка в минулому ще геть зовсім не тітка. Вона з'являється мовби нізвідки і кличе (тобто манить, вона ж не говорить) за собою вагітну Кору, яка приймає запрошення, бо дуже хоче вберегти маля від свого дурнуватого бойфренда. А ще ми бачимо Рут юною, де вона з Нетом (хлопцем, якого називає сестрою) грається у медіумів з допомогою шахрая містера Белла. І все це на тлі псевдохристиянської секти з прибацаним Батьком на чолі, який морить своїх "послідовників" - підлітків голодом, поки сам запихається ковбасами.
У "Містері Сплітфуті" багато діалогів, які, здається, не можуть трапитись більше ніде. Їх взагалі не мало б існувати, але разом з рештою вони творять дуже особливий твір.
Мені сподобався "Містер Сплітфут", який дуже швидко і приємно прочитався, але зараз я б не відмовилась від довідника, який розтлумачить, про що ж йдеться у цій книжці. Круто, але так незрозуміло:)
Немає коментарів:
Дописати коментар