Я вже писала в тандемі з Вітою велику рецензію на цю книжку, тому можете зайти і глянути, а тут викладу тільки кілька тез, які залишились через місяць після читання.
"Білий Попіл" захоплює. Це - містичне детективне чтиво, яке можна було б назвати психологічним трилером, але для мене це насамперед чортівня і мракобісся на тлі дивної одержимості та забобонів. У творі дві головні сюжетні лінії (є ще кілька побіжних, які додають об'єму, але кардинально на його розвиток не впливають) і деякий час я як читач не розуміла, де і як вони перетнуться. Але Ілларіон Павлюк як перетнув, то перетнув... Вийшло дуже круто.
Моя мама читала "Білий Попіл" одразу після "Лонтано" Ґранже і сказала: "Дитино, ти взагалі книжки про психічно здорових людей маєш?" А потім взялась порівнювати два твори, що, як на мене геть не можна робити: з одного боку маємо містику і одержимість, а з іншого боку історію холоднокровного маніяка, якого не вичислиш.
"Білий Попіл" я однозначно раджу і тим, хто любить класичний детектив, і тим, хто хоче препарувати людські душі. Буде цікаво. І обкладинка така, якої хочеться торкатись.
Немає коментарів:
Дописати коментар